A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Дем’янівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Галицької районної ради Івано-Франківської області

Минуле і сьогодення

Дем′янівська школо,
колисанко дитинства,
Ти мудрістю добра,
матусе моя,
Ті зерна науки, що ти
засіваєш,
Колосяться  буйно на
ниві  життя.

 

З  ІСТОРІЇ  ШКОЛИ

Відомості про першу парафіяльну школу села належать до 1832 р. На­вчали у таких школах, як правило, малограмотні дячки. Державну початко­ву школу, звану тоді «правильна парохіальна» в селі засновано у 1860 р., її відвідувало 28 учнів, учителем був місцевий дяк Андрій Дзедзик. Через 14 років у селі відкрито однокласну філіальну народну школу, яка була част­ково відділена від церкви. Навчав дітей поляк з Бурштина Йосиф Вітчук. Завдяки відповідній роботі, яку провів о. Григорій Грицей з батьками, кількість учнів збільшилася. У1887 р. до школи ходило вже 142 хлопчики. В останнь­ому десятилітті 19 ст. в Дем'янові вчителювали Марія Левицька (1895), а згодом - Леон Лещинський (1900). Щороку число дітей зростало. У 1912 р. в Дем'янівській школі викладали три вчителі: Пилип Івасевич, Теодор Бардашевський і Олександра Лобківна. Вони працювали в три зміни, бо кількість учнів збільшилася до 200.

Іскри національної свідомості, запалені «Просвітою», заохочували мо­лодь до здобуття знань. Необхідність в освічених професіоналах - ліка­рях, вчителях, правниках - усвідомили й батьки. Заможні багатодітні ґазди почали посилати своїх дітей до середніх та вищих шкіл ще й тому, що не могли забезпечити їх усіх землею. Одним з перших із дем'янівців гімназію й учительську семінарію у Станиславові закінчив Ілля Гаврилович Федунків. Здобувши вищу освіту, він почав заробляти на життя не селянською працею, а викладацькою роботою в школах селища Богородчани, а згодом села Добровляни на Тернопільщині.

В роки І Світової війни школа не працювала. У її класах зупинялися на постій військові. Навчання відновилося у 1922 р. На 1926 р. у Дем'янові існували аж три школи: 2-класна польська у присілку Колонія (вчитель Станіслав Ковальський, 1903 р. н.), 1-класна українська у центрі села (вчи­телі Степан Баран, 1889 р. н. і Марія Мажевська, 1904 р. н.) та 1-класна польська в присілку Широка (вчителька Валерія Лостерова (1900 р. н.). Тоді ж представники української громади Дем'янова просили повітове ста­роство надати дозвіл на переведення школи на викладання українською мовою і таки домоглися свого. Проте польська влада за кілька років  закрила українські класи.

У 1932 р. школа підвищила свій статус до 2-класної. Освіту в ній здобу­вали біля двох сотень дітей. 13 грудня 1936 р. пройшов плебісцит серед  батьків з питання мови навчання дітей у школі. Більшість батьків (ЗО) подали декларацію про на­вчання дітей украї­нською мовою. На 1939р. Дем'янівська школа мала статус утраквістичної (дво­мовної). Викладання велося польською й українською мова­ми, її директором добрий десяток років був уродженець села українець-москвофіл Стефан Баран. Вчителем він був квалі­фікованим, проте старші школярі не поділяли його москвофільських по­глядів, і часто у вікна директорської хати летіли камені.

Після II Світової війни навчання в школі відновилося. Становлення її відбувалося під керівництвом тодішнього директора Петра Степановича  Федунківа (1895-1977). Внесок у розвиток сільської громади та шкільництва цього педагога настільки значний, що варто розповісти про нього трохи де­тальніше. П. С. Федунків закінчив Рогатинську гімна­зію. В роки І Світової війни воював в УГА й навчав­ся у старшинській школі піхоти в Гуті Чугорській на Поділлі, де здобув офіцерське звання. Згодом пе­рейшов до лав Червоної Української Галицької Армії. У 20-х роках навчався на філософському фа­культеті Львівського університету. В рідному селі був одним із засновників кооперативу «Самопоміч», читальні «Просвіта», «Каси ощадності», молодіжного товариства «Сокіл». У 1930 р. очолював гурток «Сільський господар». У1926 і 1932 рр. від дем'янівських просвітян його обирали делегатом загальних зборів «Просвіти» у Львові. За політичними переконаннями належав до УНДО. У 30-х роках   одним із перших виступив на захист ідеї проведення мелі­орації земель. Свій підпис під проханням про проведення осушення фунтів на відміну від інших 24 господарів зро­бив українською мовою. У 1935 р. обраний війтом зміни Бурштина, а в 1938-1939 роках - головою упра­ви Дем'янова. Після закінчен­ня II Світової війни працював директором Дем'янівської школи й викладав ботаніку, зоологію і біологію. За його ініціативою посаджені шкі­льний (1948) та колгоспний (1952) сади. У 40-50-х роках чотири скликання його оби­рали депутатом Бурштинської райради.

У 60-70-х роках у Дем'янівській 7-річній школі вчителювали: Т. Г. Фариняк, Я. І. Леськів, П. П. Скорохода, які залишили в душах дітей частинку свого серця. В середині 60-х років при школі створе­но ляльковий театр. Юні актори Роман Ва­рунків, Степан Лука­вий, Марія Федорів та інші майже професійно ставили вистави, з якими виступали в своєму та сусідніх селах. Чима­ло зусиль для формування педагогічного колективу та побудови нової шко­ли доклали директори П. Д. Мазурик та І. В. Мислюк.


Спогади  директора школи Мазурика Петра Дмитровича

«У післявоєнний час, коли було відкрито семирічну школу у с.Дем’янові, школа розміщувалася у шести приміщеннях, які були пристосовані для класних кімнат. Приміщення були тісними, темними і негативно впливали на здоров’я дітей. Лише дві класні кімнатит відповідали за площею кількості учнів. Навчання відбувалось у дві зміни (учні 1-4 класів). Школу відвідували учні із двох сіл:Дем’янова і Вигівки. Постійно у школі навчалося більше 200 учнів. Найбільше їх нараховувалось у 1967 році - 275учнів.

У школі було 10 класів-комплектів: 9 комплектів у с. Дем’янів і  комплект на хуторі Солова. У школі не було спортивного залу, проводилось у класних кімнатах. Опалення було річним, температурний режим не витримувався. При школі була велика пришкільна ділянка, яка давала певні доходи на рахунок спецкоштів. Тому виникла крайня необхідність у будівництві нової школи.

Замовником для будівництва нової школи міг бути лише колгосп. У склад колгоспу «Дружба» входило три села: Дем’янів, Старий Мартинів і Різдвяни. Після об’єднання двох колгоспів «Дружба» і «Авангард» в колгосп «Авангард» входило вже п’ять сіл: Дем’янів, Старий Мартинів, Різдвяни, Новий Мартинів і Тенетники. У всіх селах необхідно було будувати школи. Правда, ще до 1963 року розпочалось будівництво школи у селі Старий Мартинів. Ідею будівництва школи підтримував і активно допомагав тоді завідуючий обласним відділом освіти Гузійчук Микола Васильович.

Рішення про будівництво школи у с. Дем’янові було прийнято на звітно-виборних зборах колгоспу «Дружба» у січні 1968р. Головою колгоспу тоді працював Д.М.Краєвський. Потрібно було виготовляти проектну документацію і цим довелось займатися директору школи. Доводилось приставити більше 15 дозволів і рішень. Особливо важко було одержати дозвіл на підключення школи до теплопостачання і водопостачання відділу капітального будівництва Бурштинської ТЕС Хомицькому С.І. вдалось вирішити це питання. Документацію теплопостачання і водопостачання виготовляли у Львівському інституті “Західенерго”. Безпосередньо цим питанням займався інженер Корабельников. Коли всі необхідні документи було зібрано, можна було замовляти виготовлення проектної документації.

Документацію виготовляв Івано-Франківський інститут “Укрміжколгосппроект” (директор інституту Манжола, головний інженер Мандрик, архітектор-проектант Стрицький). Для виготовлення документації необхідно було визначити місце будівництва школи. Щодо цього були різні думки. На той період ще не було генерального плану забудови села. Тому інститут «Міжколгосппроект» змушений був спочатку виготовити генплан села. За цим планом, центр села повинен був знаходитись у тому місці, де тепер школа і сільська рада. Крім цього, тут повинен бути Будинок культури, торговий центр та інші адмінбудівлі. Але в майбутньому керівництво села самовільно змінило план забудови, а у зв’язку з відсутністю коштів не був побудований ні Будинок культури, ні торговий центр, а забудова відбувалась хаотично.

Через рік після подачі необхідних документів була виготовлена проектна документація, а ще через рік будівництво школи було включено у план будівництва Бурштинського «Міжколгоспбуду» (голова Букатчук М.В). На цей період змінився керівник колгоспу ним став Колесник Д.В., великий любитель будівництва. Саме при ньому було почато і закінчено будівництво школи.

Згідно проекту школа розрахована на 450 учнівських місць: 18 класних кімнат, 2 кабінети (хімії і біології, фізики), бібліотеки, кімнати групи продовженого дня, спортивного залу, актового залу і їдальні, кабінету лікаря, кімнати сторожа.

Коли майже всі формальності були вирішені і будівництво школи можна було починати, голова «Міжколгоспбуду» М. В. Букатчук поставив вимогу, щоб замість централізованого теплопостачання будувати біля школи котельню. Але все ж переміг здоровий глузд і у 1971 році було розпочато будівництво школи.

Безпосередньо будівництвом керував виконроб Озарків. У 1971 році було зведено фундамент, у 1972 р. – перший поверх, а у 1974 році будівництво школи було завершено.У своїх спогадах я не можу не згадати громадян села, які активно допомагали мені у здійсненні ідеї будівництва школи. Це такі: Баран Єва, Кравчишин Марія, Босович Наталія, Семчишин Семен і багато інших.

Нова школа вже проіснувала 40 років, змінилось її обличчя,змінились працівники. Та часто згадую тих учителів, які працювали поряд у ті роки: Мигас І. Г., Федунків О. О., Скорохода П.П., Леськів Я.І., Стасюк О.М., Вонсович Е. І., Александрович Г. М., Путра В. П., Волошенкова Н.П., Рудик В.П., Рудченко П.В., Герасименко В. С., Ільків М.О., Ільків М.В., Горда І.О., Фаранюк Т.Г., Батукова У.І, Мислюк І.В., Колесник Л.А., Гой С.А., Николайко І.М., Червак Г.М., Мазурик Ю.Д., Александрів Я.П., Колодійчук Л.Г., Николин С.С.

Працювати було важко, але ми старалися давати учням міцні знання, виховувати доброту, чуйність, культуру поведінки. І багато тодішніх випускників здобули вищу освіту і працюють у різних галузях народного господарства.

Пройшло лише 40 років, але багато із тих учителів, які працювали в той час,уже не живуть. Це Мигас І. Г., Рудик В.П., Александрович Г. М., Леськів Я.І., Вонсович Е. І., Федунків О. О., Путра В.П., Фаранюк Т.Г., Рудченко П.В., Батукова У.І, Гой С.А, Мислюк І.В., Скорохода П.П., Стасюк О.М., Колодійчук Л.Г.

На даний час змінились кадри учителів, зменшилась кількість учнів. Закінчуючи свої спогади, я хочу побажати колективу школи успіхів у роботі на благо українського народу.»


За час існування школи  колектив очолювали  директори:

Федунків Петро Степанович
Борейко Марія Онуфріївна
Мазурик Петро Дмитрович
Товстий Никифор Никифорович
Чолій Тарас Ярославович                       

Заступники   директорів  школи:

1974-2006рр.

Рудик Володимир Павлович
Горда Іванна Олексіївна
Саранчук Марія Василівна
Колодійчук Люба  Григорівна

                                       

1 вересня 1974 року вулиці села Дем′янів розцвіли яскравими букетами осінніх квітів. Діти у супроводі батьків поспішали в нову школу, яка мала стати для них другим домом. О 8.30 ранку розпочалася урочиста лінійка, присвячена відкриттю школи, на якій був присутній завідуючий райвно Соколовський Петро Йосипович.

Повна  назва школи на день відкриття була такою: Дем′янівська восьмирічна школа. У 1974 р. здано в експлуатацію сучасне приміщення школи з 18-и кла­сами й кабінетами, спортивним і актовим залами, їдальнею. Через чотири роки з ініціативи вчительки історії Л. Г. Колодійчук в одному з кабінетів навчального закладу створено історико - краєзнавчий музей. Шкільні краєзнавці включилися в районну патріотичну операцію «Галицькими дорогами борців за волю України». Завдяки пошуковій ро­боті класних керівників, учнів, старших піонервожатих (Отрок М.Ф., Венгрин Г.В.)  шкільний музей поповнився новими матеріалами про боротьбу підпільників ОУН та вояків УПА, про розвиток просвітянства тощо.

Вчителі та учні збирали матеріали  до музею  по селі, біля річки Гнила Липа с.Бовшів.

Школа була опорною в районі з проблем учнівського самоврядування  (старша піонервожата Венгрин Г.В.)  та з питань  суспільно-корисної праці (вчитель трудового навчання Колодійчук М.М.).

З  1 квітня  1995 року педколектив школи очолює директор школи Марія Василівна Саранчук. Заступником директора школи призначена Колодійчук Люба Григорівна, а з 01 вересня 2006 року заступником директора школи призначена Михайлишин Марія Ярославівна.

У  2017-2018 навчальному році в школі навчається 67 учнів, працює 20 педагогів. Колектив творчий, працьовитий, дбає за якісні знання школярів, розвиває багатий, духовний світ дітей, формує майбутнього громадянина України. На базі навчального закладу прово­дяться районні й обласні се­мінари вчителів. Учні школи є активними учасниками районних предметних олім­піад, де займають призові місця. Упродовж багатьох років  за рей­тингом навчальних закладів І-ІІ ступенів в районі школа займає І місце за результа­тами предметних олімпіад. Шко­лярі були призерами рай­онних конкурсів художньої самодіяльності та спортив­них змагань. Щорічно добрі результати мають вихованці школи у районному конкурсі юних знавців української мови імені П. Яцика, призери конкурсу «Зігрій пернатих друзів своєю  любов′ю і теплом», «Майбутнє лісу в твоїх руках», «Лелека», «Кенгуру», «СНІДу-ні!» (плакати). Активні учасники акцій: «П′ять картоплин», «Посади дерево», «Від серця до серця», «Подаруй бібліотеці книгу».

При школі діють гуртки: художньої самодіяльності, «Умілі руки», «Рідний край», спортивний, бісероплетіння та вишивки, соломоплетіння.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора